Чечельницький вісник
 

Про людей хороших

Дата: 17.12.2019 11:30
Кількість переглядів: 147


Затишна господа


Коли опускаються руки та віра в людей остаточно зникає, такі історії показують, що все не так і погано.

Очеретна Євдокія Демидівна з села Жабокричка власним прикладом доводить, що служіння іншим - не просто релігійний постулат, а є реальним втіленням у життя. Вона доглядає чужих-своїх стареньких.

Їдучи на зустріч з цією жінкою, поставав образ змореної, заклопотаної бабусі, яка весь час повчає і направляє на шлях праведний.

Біля сільської господи, мене і сільського голову Миколу Савченка, зустрічає усміхнена, чепурна й миловидна господиня.

- Сідайте до столу, бо ж обід, а ви працюєте і, швидше за все, не встигли попоїсти, - примусово, але лагідно сказала тьотя Дуся. Ослухатись у нас просто не було шансів. За смачнючими бутербродами (рецептик напишу наприкінці) у нас зав'язалась розмова.

- Розкажіть щось про себе, Євдокіє Демидівно?!

- Та що там розповідати? - сильним, але милозвучним голосом почала моя співрозмовниця. - Народилася у 1951 році тут, у Жабокричці. Навчалася у Калинівці на кондитера. У Вінниці заочно закінчила кооперативне училище на товарознавця. Працювала у селищній "Старій чайній" у кондитерському цеху. Пекли торти і здобу, хліб і булочки, які потім розвозили по всьому району. 27 років я була у "кондитерці". Працювала важко. Мені навіть квартиру виділили у Чечельнику.

Але доля послала випробування, спаралізувало мою маму. Керівництво направило мене працювати кухарем у Каташинську школу, щоб мені легше було доглядати за нею. Потім тодішній голова Воронюк запропонував відкрити пекарський цех у нашому селі. Сім років пекла хліб, короваї, калачі для потреб громади. Шкода, але з часом, пекарня закрилась. Я пішла на пенсію. Але дома не сиджу, наразі працюю охоронцем контори агрофірми "Україна-О".

- Кажуть люди, що Ви дуже добра жінка, доглядаєте хворих і стареньких людей? Чому, адже це так важко і не кожен візьме на себе таку непосильну ношу, навіть за гроші?

- Без Бога і не до порога. Колись, у молодості, я побачила на небі хрест, двічі. Та й запитую одного старенького, що це означає. А він у відповідь: "Ооо, Євдокійко, важкий хрест ти будеш нести". Тоді я таким словам не надала особливого значення. Це тепер, з віком, прийшло розуміння.

Доглядала паралізовану маму. Було важко і працювати, і доньку ростити, і хворою мамою опікуватися. Односельчанка тітка Тодося запропонувала: "Давай я зараз допоможу тобі з ненькою, а потім, ти мене доглядатимеш". Мабуть, з того все і почалося. Мама померла, я почала дбати про бабку Тодосю.

Так вже і повелося. З того часу вже десять стареньких були доглянуті Євдокією Демидівною. Вона їх не шукала. Самі приходили до хати, або телефонували, щоб прийшла і забрала до себе.

Усі переймаються, щоб людина красиво прийшла у цей світ - в оточенні любові, красивій кімнаті, гарних речах. Для пані Євдокії важливо, яка у людини старість: вона має бути сита, суха, задоволена і має когось тримати за руку.

Адже про старість не мріють, злиднів не чекають, хворобу не кличуть… Однак, у житті трапляється всіляко. Різні бабусі та дідусі були під опікою Євдокії Очеретної - сумирні і з витребеньками. Але жінка намагалась виконувати їх забаганки. Часто самі з чоловіком не їли, спершу несли тим, хто цього потребував.

Нині на обійсті у Жабокричці троє людей з різними долями, але з одною нянею. В одній хатині дві 91-річні бабусі, в іншому будинку - чоловік.

І знову не можу приховати захоплення. Заходимо до кімнати. По два боки, лицем одне до одної, на різних ліжках сидять бабусі - Ольга Сергіївна Плахотна і Єфросинія Пивонівна Моргач. Тепло, чисто, затишно… Одна читає молитовні книги, інша слухає. Як пожартувала Єфросинія Пивонівна: "Я глуха, вона - сліпа. То ми доповнюємо одна одну". Обидві старенькі з сусіднього села Каташин і самі попрохали, щоб про них подбали.

Пані Євдокія каже: "Буває зайду, а бабусі мої без настрою. Я їм пісню заспіваю "А дід бабу продавав. Ніхто грошей не давав…". Вони починають сміятися. От і зараз, зайшовши до бабусь пожартувала: "Дівчата, малюйте губи, зараз вас фотографувати будуть. Гарні ви, гарні, після посту ще й котрусь з вас заміж будемо віддавати".

"Нашу мамочку оцінюємо на п'ять з плюсом. Вона сама не з'їсть, що краще - нам віддає. Дбає, щоб були у теплоті. Дякуємо Богу за це!", - майже в один голос запевняли бабуся Франя та бабуся Оля.

Не обійшлося без жартів і в помешканні Віталія Івановича Гоцюка. Чоловік один з наймолодших підопічних (1956 року народження), але має фізичні обмежені можливості з дитинства, каже: "Подейкують, що Дуся опікується нами за гроші. Та я думаю, що не кожен зможе, навіть за велику плату, дбати про таких як ми. Це важкий труд! Вона - Людина, яка вміє бачити чужий біль, і не залишається осторонь чужої біди й завжди готова прийти на допомогу".

На завершення додам, що наше земне життя постійно наповнене пошуком добра. У кожної людини своє розуміння добра і дорога до нього. Євдокія Демидівна обрала такий шлях. Як "мовить" всезнаюча Вікіпедія: Євдокія - жіноче ім'я грецького походження і означає благовоління (за іншим тлумаченням - "добра слава"). Так воно і є!

Рецепт бутербродів від тьоті Дусі: волоські горіхи мілко перетерти, додати сіль, перець і трішки кип'яченої не гарячої води, перемішати в однорідну густу масу. Сумішшю намастити чорний хліб і зверху покласти кружальце кислого огірочка. Вартує уваги до пісного столу. Смакота!


Лариса Шабельник


« повернутися

Вхід для адміністратора